Киев +6°
  • Винница
  • Луцк
  • Днепр (Днепропетровск)
  • Донецк
  • Житомир
  • Ужгород
  • Запорожье
  • Ивано-Франковск
  • Киев
  • Кропивницкий (Кировоград)
  • Симферополь
  • Луганск
  • Львов
  • Николаев
  • Одесса
  • Полтава
  • Ровно
  • Сумы
  • Тернополь
  • Харьков
  • Херсон
  • Хмельницкий
  • Черкассы
  • Чернигов
  • Черновцы

Виктор Скаршевский

Промышленное производство сокращается

Друга світова. Початок (Частина 3)

04.09.19 - 18:50



Сергій Герман

Друга світова. Початок.

(80 років тому розпочалася Друга світова війна. Уривок з повісті)

Частина-1

Частина-2

Частина-3

Від Гітлера надійшли усні запевняння в прагненні порозумітися з Великобританією, хоча, безумовно, польсько-англійський договір створює на цьому шляху певні труднощі. Втім, він готовий іти на компроміси і погоджується обмежитися по відношенню до Польщі питанням про повернення Данціга і утворення «коридору». Зрозуміло – за умови, що поляки перестануть «переслідувати» німецьку меншість на своїй території.                

У Форин офісі взяли до уваги донесення Гендерсона, однак прийняти пропозиції Гітлера не поспішали. Англійська дипломатія вирішила піти на зближення з Італією і за її посередництвом подолати кризу. Але, не дивлячись на всі спроби Чіано вплинути на тестя, той не зважився на жоден конкретний крок.

Тим часом Галіфакс зустрівся в Форин офісі с польським послом Рачинським і поінформував його про німецькі пропозиції. З цієї розмови Рачинський виніс враження, яке не могло не викликати у нього  занепокоєння. Англійський міністр дав зрозуміти, що в справі залагодження польсько-німецького конфлікту Великобританія не може дати Варшаві жодних гарантій щодо Гданська.

У Варшаві не дуже перейнялися цим. Віра у могутність союзників, які в разі нападу  Німеччини одразу ж нададуть Польщі військову підтримку, була основною політикою концепції міністра Йозефа Бека. І змінювати її він не збирався, надто у відносинах з СРСР. Він продовжував наполягати, що про жоден демарш радянських військ через Польщу не може бути і мови.

Два наступні дні, тобто 28 і 29 серпня, протікали, на перший погляд, спокійно, і людині, не втаємниченій у дипломатичні перипетії тих днів, могло навіть здатися, що криза минула, і тепер з’явилися шанси на мирне врегулювання конфлікту. Насправді ж війна насувалась з невідворотністю фатуму, і тепер вже жодна сила не могла його зупинити.                                            

28 серпня о 18 голині за середньоєвропейським часом з лондонського аеродрому піднявся літак, на борту якого знаходився Гендерсон. Літак взяв курс на Берлін. У портфелі посла знаходився текст  відповіді англійського уряду на пропозиції Гітлера. О 22:30 посол увійшов у кабінет рейхсканцлера, де, крім фюрера, знаходився Ріббентроп і перекладач Шмідт. Зрештою, у перекладі тексту документа не було потреби, оскільки  до англійського оригіналу був долучений варіант німецькою мовою.                                                         

Лондон повідомляв, що Англія поділяє думку Гітлера щодо потреби поліпшення взаємин між обома країнами. Однак німецькі пропозиції звучать надто загально, тому їх слід уточнити. Великобританія готова до дискусії у цій справі, щойно вдасться врегулювати мирним способом німецько-польський конфлікт. Уряд Англії не може не хвилювати те, у який спосіб конфлікт цей буде розв’язано, адже вона є союзником Польщі. Вихід бачиться у переговорах між Німеччиною і Польщею.                                                      

На перший погляд Лондон зайняв у відношенні до Берліна досить тверду і рішучу позицію. Однак Гітлер одразу зауважив у ньому  пропозицію компромісу коштом Польщі; відсутність згадки про Гданськ і  питання незмінності кордонів польської держави.                                                                        

− Я повинен докладніше ознайомитися з цим документом і дам на нього письмову відповідь, − сказав він приязним тоном, звертаючись до посла.          

Розмова з Гендерсоном на цьому однак не закінчилася. Гітлер знову нагадав про «нові провокації поляків».                                                                              

− До того ж, я не розумію, як Великобританія може ставити  Німеччину на одну дошку з Польщею. Чи пан посол вважає, що між цими двома державами стоїть знак рівності? Це для нас звучить образливо! Зрештою, я сподіваюсь, що ми зможемо порозумітися у цій справі, при умові, звичайно, що Англія не змарнує цього останнього шансу. До речі, нам слід було б ще раз  розглянути питання про становище німецького населення у Верхній Селезії. Не слід забувати, що за результатами плебісциту, проведеного одразу після закінчення війни, 90 процентів мешканців висловились за Німеччину.             

Гендерсон нічого не відповів і, подякувавши за візит, відкланявся, аби якнайшвидше переказати в Форин офіс зміст розмови з Гітлером.                           

Цього ж дня Англія робила нові кроки на шляху до британсько-італійського зближення. Текст ноти англійського уряду був попередньо переданий у Рим. Крім цього, Галіфакс запитував, чи було б можливе, аби Муссоліні якось вплинув на Гітлера і утримав його від фатального кроку. Зі свого боку Лондон обіцяв натиснути на поляків. На першу пропозицію Рим відповів негативно, однак в цілому сприйняв пропозиції Англії з прихильністю.                                                                                                                   

Але і Лондон, і Париж помилялися в оцінках політики Берліна, або робили вигляд, що не розуміють його справжніх замірів. Гітлеру йшлося лише про війну, а вся дипломатична гра зводилась до того, аби створити для ведення цієї війни найкращі умови.      

29 серпня о 16:00 у Варшаві посли Англії і Франції зустрілися з заступником міністра закордонних справ Шембеком.          

− Панове, − звернувся польський віце-міністр до своїх співрозмовників. – Я хотів би поінформувати вас, що у зв’язку з  загрозою німецької агресії наш уряд вирішив провести загальну мобілізацію. Однак зовнішня політика польського уряду залишиться незмінною.                                                              

Ця заява заскочила обох послів. Мобілізація може спровокувати німців, тим паче, що наразі не має відповіді Берліна на ноту  англійського уряду.                

Врешті-решт їм вдалося переконати польське міністерство закордонних справ у тому, що такий крок був би у даній ситуації надто ризикованим. Але чи так було б насправді? Адже і англійська, і французька контррозвідки мали точні  дані про приготування німців до вторгнення у Польщу. Крім того, і служба Канаріса не сиділа склавши руки: Гітлерові було відомо, що 75 відсотків польських збройних сил вже частково мобілізовані. Отож, Англія і Франція в черговий раз підтвердили, що вберегти Європу від війни вони хотіли б за рахунок Польщі.  

Тим часом Гітлер запросив до себе на 19:15 Гендерсона, аби вручити йому відповідь Берліна англійському урядові. Від попередньої доброзичливості фюрера не лишилось і спомину. Тон його звертання до англійського посла нагадував тон роздратованого ментора. У листі йшлося про те, що Німеччина, як і раніше, прагне до порозуміння з  Англією, але не ціною своїх інтересів на Сході. Берлін прагне анексії Гданська і Помор’я. У зв’язку з цим він чекає на приїзд не пізніше 30 серпня поважного представника польського уряду. Це був ультиматум.

Напередодні

Півострів Вестерплятте, який історія обрала місцем початку Другої світової війни, лежав у адміністративних кордонах вільного міста Гданська. У 1924 році тут розпочалося будівництво військових транзитних складів Польщі. Через три роки їх спорудження було закінчено, і від того часу туди почали прибувати транспорти з військовим спорядженням. Згідно з офіційними даними, на Вестерплятте ніс службу гарнізон у кількості 88 чоловік, однак, коли влітку 1939 року ситуація почала загострюватися, було вирішено збільшити його чисельний склад. Аби не привертати уваги німців, командування на чолі з майором Гериком Сухарським  вдалося до хитрощів. У недільні і святкові дні солдати з Вестерплятте одержували перепустки на виїзд морем до Гдині, яка була польським містом. Увечері вони повертались на півострів, і німецькі власті Гданська знали про це. Отож, було вирішено переодягнути у цивільні мундири робітників, які працювали тут на складах. У Гдині вони віддавали їх польським солдатам, а самі повертались до Гданська знову у цивільному, щоб у понеділок вранці, як годиться, прибути на роботу звичною дорогою. У такий спосіб до кінця серпня вдавалося збільшити гарнізон вдвічі.    

« Шлезвік- Гольдштейн» стояв у ці дні якраз напроти Вестерплятте. Чи знали польські солдати, що на нижніх палубах судна знаходився спеціальний десантний підрозділ, який весною брав участь у захопленні Клайпеди? Ні, не знали, але відчували, що німецький броненосець прибув сюди неспроста. Слідкуючи за тим, що діялося час від часу, починали рухатися стволи його гармат, як в повітря піднімалися спеціальні артилерійські зонди, як вночі то відпливали, то підпливали до нього шлюпки. Гарнізон Вестерплятте готувався до неминучої сутички з німцями, не підозрюючи, що вона стане початком нової світової війни.

У цей час, тобто 30 серпня пізно ввечері, Гендерсон поспішав передати Гітлеру відповідь на його «пропозиції» з попереднього дня. Виявилось, однак, що фюрер не може прийняти англійського посла, а доручає цю справу Ріббентропу.                                                                                                        

У ноті Лондона в досить категоричній формі йшлося про те, щоб Німеччина і Польща зобов’язалися не застосовувати один проти одного силу, а негайно перейшли до переговорів. Від того, наскільки вдалими будуть ці переговори, залежать англо-німецькі відносини.                                                         

І ось настав останній день миру. Опівночі 31 серпня Ріббентроп продовжував розмову з Гендерсоном. Обоє співрозмовників були вкрай знервовані і ледь стримували емоції. Першим не витримав Ріббентроп.                       

− Термін закінчився. Де поляк, якого ваш уряд мав прислати до Берліна?                                                                                                                            

− Ось лист пана Чемберлена до пана канцлера. У ньому йдеться про те, що уряд Англії звернув увагу Варшави на необхідність зробити все, аби німці вчинили таким самим чином.                                                                                                   

− Це поляки провокують конфлікти, а не  ми, − заперечував Ріббентроп різко. – Ви звертаєтесь не за тією адресою.                                                                       

Коли ж Гендерсон почав розвивати свою думку, Ріббентроп остаточно втратив панування над собою.                                                                                           

− Враховуючи, що трапилося, всі ці спроби вже не мають жодного сенсу. Єдине, що має сенс, це негайний приїзд до Берліна польського представника з відповідними повноваженнями!                                                            

Гендерсону теж почала зраджувати вроджена стриманість аристократа. Він зауважив, що уряд Великобританії одержав інформацію про акти саботажу німців у Польщі.                                                                                        

− Це брехня польського уряду! − закричав Ріббентроп. – Можу лише сказати вам, пане Гендерсон, що ситуація є пекельно складною!                      

Чогось подібного у дипломатичній практиці Гендерсона  ще не було. Він  підняв угору палець угору і, ледь стримуючись,  промовив:

− Пан сказав «пекельно». Це невідповідне слово в устах державної людини у такій складній ситуації.                                                                             

Від такого зухвальства англійця Ріббентроп зірвався з крісла.                     

− Що пан сказав?                                                                                                       

Гендерсон  теж встав і обоє застигли у вичікувальних позах.                        

Перекладач Шмідт, який вперше був присутній при такій сцені, не знаючи, що має вчинити,  взявся креслити літери в своєму блокноті.                             

Нарешті Ріббентроп сів. Услід за ним сів і Гендерсон. Відтак німець витягнув з внутрішньої кишені якийсь папір і зачитав його англійцеві. Це було чергове звернення Гітлера, який нібито прагнув миру.                              

− Чи можу я взяти цей документ з собою, − запитав англійський посол швидше для годиться, бо, згідно з існуючими правилами, папір цей йому мали вручити.                                                                                                   

− Ні, − відповів несподівано Ріббентроп. – Він вже неактуальний, оскільки польський представник не прибув.                                                               

Зустріч з польським дипломатом вже  відбулась, але сталося це лише в другій половині дня 31 серпня. Розмова посла Ліпського з Ріббентропом тривала менше хвилини.                                                                                                 

− Чи пан має повноваження до негайного початку переговорів з нами? – запитав з порогу Ріббентроп.                                                                                      

− Ні, − відповів Ліпський.                                                                                     

− У такому разі подальша розмова не має сенсу.                                                   

Метою переговорів мав бути ультиматум Німеччини, який складався з 16 пунктів і передбачав зокрема: передачу Гданська Німеччині, визначення нової лінії кордону Польщі вздовж міст Квідзин – Грудзьонц – Бидгощ – Тжцянка. На цій території мав відбутися плебісцит, нагляд за «коридором» повинна була здійснювати міжнародна комісія у складі представників Англії, Франції, Італії, СРСР. Німеччина вимагала також гарантій для вільної комунікації з Гданськом і Гдинею у відповідності до результатів плебісциту. О 21:00 цього ж дня зміст ультиматуму передало берлінське радіо. У коментарі до нього говорилось, що  Польща відхилила німецькі пропозиції. У цей же час Гітлер підписав наказ про початок війни проти Польщі. Напад мав розпочатися о 5:45. Однак перші вибухи снарядів у Другій світовій війні пролунали раніше.

… 4:40 ранку 1 вересня 1939 року. Над затокою зависла імла, в якій тихо, наче привид, рухався величезний силует броненосця. Через п’ять хвилин він стишив хід і зупинився навпроти Вестерплятте. У бік маленького польського гарнізону повільно розвернулися жерла головного калібру. Тихо, зовсім тихо було навкруги, і навіть коли корабельні дзвони розірвали цю тишу навпіл і пролунав перший залп, навкруги все ще спало. Світ ще не знав, що розпочалася війна…

Гітлер не помилився у своїх розрахунках стосовно Англії і Франції. Формально оголосивши Німеччині війну, вони не поспішили на допомогу своїй, стікаючій кров’ю союзниці, хоч мали для цього можливості. Натомість помилився фюрер в іншому. Сім днів мужньо захищався маленький гарнізон Вестерплятте, який безустану бомбардували і обстрілювали з повітря і з моря. Не складали зброї польські захисники півострова Хель, Оксив'я, працівники польської пошти в Гданську. Покинута напризволяще союзниками, Польща не встояла під ударами гітлерівських армій. Однак весь хід польської кампанії проходив не у відповідності  з планами Гітлера. І це був початок кінця.

Комментарии

Отправить



Loading...